ЖЖитло моїх хаотичних думок...) Gott weiss Ich will kein Engel sein...

чому на першому місці саме цей мат?...)

кінець світу настане 8 лютого 2010 року... сукааааааа... в один день в Київ приїжджають Депеш Мод та Кріс Рі... дайте мені йаду... я шо, бля, маю надвоє розірватися? які дибіли таке організували?

коли мама приїжджала у відпустку з Італії додому - навчила готувати еспресо... італійці в переважній більшості дня не можуть прожити без чашки запашної кави... я зараз розчинну каву вже сприймаю якось взагалі ніяк... варто один раз вловити аромат, а потім і смак правильно завареної кави щоб її покохати...

в одному чає-кавному ларьочку на Старовокзальній хлопчина-продавець, з яким в мене була вельми пізнавальна бесіда про різноманіття кавового світу, розказав про "рістретто" - таке собі недоготоване еспресо... не доведене до кипіння... зупинене на стадії, коли вийшли всі арома-масла, але ще не вся вода... смаком міцніше за еспресо, але з меншим вмістом кофеїну... докладніше тут...

сьогодні вперше спробував собі її зварити (до цього обмежувався звичайним еспресо)... ААААААААААААААААААААААААААААААААААААА, скажу я вам... божественішої кави я ще не пробував... аромат, достойний Жана-Батіста Гренуя і смак, від якого охуїв би, як від Рататуя мультяшний Антон Его...

коротше: +1 в мою самооцінку і +100500 в гарний початок дня...

стопіццот раз перевірений спосіб повернутися до звичного добового графіку - ніч не спати... я вже тиждень лягаю під ранок і прокидаюся після обіду... нуйогонах, подумалось... ніч не спав... навіть не позіхнув досі жодного разу... може це завдяки andzrel_baenre, більше відомому як Костя-з-Луцька, що складав мені компанію до сьомої ранку... може завдяки смачнющому еспресо, яке мене навчила робити мама... а може (і найвірогідніше в моєму меломанському випадку) завдяки музиці, яка грала усю ніч, та і досі грає... Rainbow, Louis Armstrong, Black Sabbath, Iron Maiden... олдскул у трьох його проявах... хард-рок, джаз, NWOBHM... ну чому вони такі ахуенне? чому не набридають? За дві доби last.fm зафіксував у мене 228 прослуховувань одних тільки Rainbow... я вже половину їх пісень знаю напам'ять, хоч і почав слухати їх уперше тільки позавчора...

Пс... може це одна з сучасних ознак меломанії... мати в last.fm сумісність "вері хай" чи "супер" з чотирма людьми, у яких між собою сполучуваність всюди "лоу", а то і взагалі абсолютний нуль... хз...)

http://yasya-forever.livejournal.com/95820.html

така собі прогуляночка...)

...Rainbow
От я постійно думаю - скільки тих сімдесятих? Там музики було в мільйон разів менше, ніж сьогодні, а я досі натикаюся там на щось нове для себе... Точніше як завжди... Назву чув, а музику - ні... Тепер Rainbow... Сказати, що Блекмор геніальний - це плюнути йому в обличчя... Чи тут може грає той фактор, що він був першим у всьому тому, чим відомий сьогодні? Ніфіга і ніде... Він просто був... І найкращі пісні Deep Purple - з його гітарком... Без нього - гімно засмучене... Окремо згадаю про вокал, бо Діо теж багато значить... Хоч Гіллана я і люблю більше, але їх не слід порівнювати, бо обоє мають божественний голос... Карочє так... Deep Purple i Rainbow для мене на одній полиці ахуєнності...

ПиСи: Нашо я це писав? Сам не знаю...

мьюз в ластефемі вийшли на перше місце, обігнавши бітлів і радіохед... круто...)

в мене вКонтакт не працює!!!

Ліля Дякун

Стать: жiноча
Сiмейний стан: у активному пошуці
День народження: 5 жовтня 1996 р.
Рiдне мiсто: калуш
Полiт. погляди: iндиферентнi
Релiг. погляди: християнка

Дiяльнiсть: займаюся дзюдом
Iнтереси: грати комп
Улюблена музика: багато
Улюбленi фiльми: комедії
Улюбленi телешоу: фабрика зірок3
Улюбленi книги: немає
Улюбленi iгри: багато
Улюбленi цитати: не маю
Про себе: я весела


Де такі беруться?

от є ніби в російській мові слово "интервьюировать" і, як похідне, відповідно "интервьюирую"...
я задумався...
а як воно українською?
"інтерв'юювати"?
тоді похідне взагалі по ходу "інтерв'ююю"... чи я лох...

виявилося, що я обожнюю пари пластанатомії (на які я два місяці не ходив через те, що був зайнятий театральною студією)... ліпили з пластиліну спочатку череп, потім обліплювали його м'язами... поржали...)

власне череп...


черепи з м'язами... мій зліва...


композиція з черепів з м'язами...


тіпочок, по якому плаче Фройд...


тіпочок з фіговим листочком...

полюбляю лазити по вікіпедії в пошуках чогось просто цікавого чи нового... найпростіший спосіб - подивитися інфу про сьогоднішній день в історії...

от наприклад 26 жовтня 1645 року народився голландський художник, учень Рембрандта Арент (Аерт, Арт) де Гелдер... я доки не навчався малювати професійно - навіть не уявляв, яка це морока - вималювати усі ті деталі...

ось портрет Ернста ван Беверена, хоча навряд чи це комусь про щось говорить...)

"Кава і цигарки" Джима Джармуша - найгеніальніший арт-хаусний фільм (після Кітановської трилогії "Банзай, Режисер!" - "Такешиз" - "Ахілес і Черепаха"), з тих, що я бачив... Але це ні про що, на жаль не говорить, бо в галузі кіноманії я на стадії "це арт-хаус, значить це круте кіно,бо Голівуд остоїбав, а порівнювати буду після хоча б ста переглянутих артхаусних фільмів"... А ще нова хрещатицька Бочка протупила жахливо в тому плані, що в залі, де крутили фільм не можна було курити... Така собі "Кава без цигарок"... Чим вони думали?

ЗІ: Нарешті вийшов мій репорт про Бітлз-паті... http://a-music.com.ua/reportpart/livea/664-the-beatles-party.html ... Кому цікаво - там ще три моїх статті... Сприйму всю (а особливо Алінину) критику, бо ж без критики я гімно а не журналіст...
ЗЗІ: Якщо там в деяких текстах є запари з пробілами між словами - будь-ласка, не звертайте уваги... Це тимчасово...;)

мєнти в мене під вікном в патрульній машині слухають блатнях на всю катушку... вбийте мене...(

Щойно побачив таке на getalbums.ru:

Исполнитель: Не простые люди
Альбом: Не простые люди
Год выхода: 2009
Страна: Узбекистан
Жанр: Русский Рэп
Время: 58:31
Качество: mp3 320 kb/s
Размер: 116 mb

Люблю, коли альбом називають креативно... І коректно вказують жанр...)

Шо дальше?

Цей пост мав би початися тупою фразою "давно тут не писав...", натомість він почався іншою не менш тупою фразою приблизно 20 слів тому... Час ночі, в голові каша, попереду веселкова перспектива стати повноцінним киянином, позаду лише відсутність настільки широкої перспективи... Враження ніби я шурую по дорозі життя (бля як банально звучить) десь під 470 км/год, причому по зустрічній...
Пробрала ностальгія за старим КВНом коли подивився сьогодні Сочі 2009... Красавци...)
А ще я подумав, що було би круто навчитися престати думати про те, що я про щось думаю, натомість ні про що не думаючи крім як про те, що я про щось думаю...

Пазітів на пазітіві... Мене розбудило сонце, що почало бити мені прямо в око, як тільки встало... Надворі зашибісь тепла неспекотна погода з легеньким вітерцем і синім як київстарівські сім-карти небом... В мене є хоч і гальмовий, але все ж інет, з якого я можу перевірити, як протікає моє захворювання під назвою вконтакті... Але це все ніщо порівняно з тим, що я зараз скажу... На протязі тижня нарешті приїжджає додому з Італії мама... Я її не бачив з листопада 2006го року... Це пиздець, що в мене всередині робиться... Забуваються всі мої нездані досі заліки, грядучі проблеми з житлом в Києві, потреба знайти 3000 гривень щоб викупити гітару, до якої я вже так звик... Все зараз йде під три чорти, бо я її нарешті знову побачу... Обійму... Блін, як це класно... Враховуючи той факт, що я з п'яти років ріс без батька мама завжди була для мене найкращим другом... Я можу поговорити з нею про все на світі, але останні 3 роки цьому заважали обмеження в пару тисяч кілометрів і тарифи міжнродного зв'язку... Але тепер вона знову принаймні до кінця канікул буде біля мене... Скажіть... Чи слід мені боятися заплакати від щастя, коли я її нарешті зустріну в Борисполі?