Стереотипи розтануть як масло,
знеціняться вимоги всіх сподівань
коли на морозі ти видихнеш пару,
з ефектом, що дасть лиш молочний кальян.
Піде пара кільцями, ляже туманом
розвіється протягом, сяде на скло,
замерзне на склі, зобразить каравани
в пустелі, де сонце нещадно пекло,
де бедуїни від сонця ховались
в шатрах, їли смажених з фаршем ягнят,
шукали оазис, у тіні кохались,
верблюдів поїли, платили закят.
А може, мальований холодом січня,
уявою юною, шелестом снів
постане засніжений ліс новорічний,
ялинки прикрашені і снігурів
боки червонясті, косулі, вовчата
олені в упряжках двох сивих дідів -
різдва патріархів, що сіли пограти
у дурня під пильним судівством зайців.
Чи джунглі - вологі заплутані хащі,
де ще не ступала людськая нога,
ікласті де клацають тигрові пащі,
чекаючи здобич, що тут прошмига.
Чи врешті полинеш в безкраї простори
холодних арктичних льодів і снігів,
білих ведмедів, земель Біломор'я,
картин монохромних, нещадних вітрів.
А потім все зникне настільки раптово,
як лампочка в цоколі перегорить -
залишиться спогад уяв веселкових
про те, що застав неймовірну цю мить,
про те, що живопис фантазій бурхливих
наносить лиш інеєм срібним на скло,
про галюцинацій міраж непримхливий,
про те, що примарилось і утекло.
20 грудня 2009 року